Реферат Глобалізація світогосподарських зв"язків, Рефераты, Международные отношения скачать книги, тексты, рефераты, шпаргалки, вопросы к экзаменам, referat, реферат скачать, читать

Последние рефераты



Японская деловая этика - как договориться с потомками самураев
читать реферат | скачать реферат

Япония
читать реферат | скачать реферат

Агрессия Японии в Северо-восточном Китае
читать реферат | скачать реферат

Международная купля-продажа товаров
читать реферат | скачать реферат

Новые направления европейской интеграции
читать реферат | скачать реферат

Виды внешнеторговых контрактов. Структура и содержание типового внешнеторгового контракта. Валютно-финансовые условия внешнеторговых контрактов
читать реферат | скачать реферат

Компетенция Международного Суда ООН
читать реферат | скачать реферат

Условия "Инкотермс"
читать реферат | скачать реферат

Проблемы привлечения инвестиций в Россию
читать реферат | скачать реферат

Характеристика развивающихся стран на примере Индии
читать реферат | скачать реферат



Реферат Глобалізація світогосподарських зв"язків

скачать реферат Глобалізація світогосподарських зв"язків

Раздел: Рефераты >> Международные отношения

Зміст

ВСТУП        3
Розділ 1. ОСОБЛИВОСТІ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ ПРОЦЕСІВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА      ПОРОЗІ 21 СТОЛІТТЯ        8
1.1. Що означає глобалізація?        8
1.2. Глобальні проблеми сучасності.        15
1.3. Причини та рушійні сили глобалізації.        17
Розділ 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ        36
2.1. Транснаціональні корпорації та прямі іноземні інвестиції як основа глобалізації.        36
2.2. Основні напрями глобалізації та її показники.        56
2.3. Глобальна економічна система.        70
2.4. Негативні наслідки глобалізації.        96
Розділ 3. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ        103
ВИСНОВКИ        111
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ        116
ДОДАТКИ        121

ВСТУП
Актуальність теми. Кінець 20 століття залишиться в памяті людства епохою великих сподівань, які частково збулися, а частково не реалізувалися. Протягом найближчих років доведеться побачити в якій мірі ці сподівання були обґрунтовані. Особливої уваги заслуговує питання про те, чи судилося збутися мрії про глобалізацію сучасного світу, про вільний господарський обмін між регіонами, єдиний інформаційний простір і домінування в світовому масштабі принципів гуманістичного соціального устрою.
На межі двох тисячоліть в житті практично всіх держав світу центральне місце займають  глобальні економічні, фінансові та валютні проблеми. Вони  значною мірою впливали на розвиток всіх країн планети і в період Першої та Другої світових війн, і у роки Великої Депресії, і міжнародних валютних криз.
І все ж до кінця 20 століття всілякі економічні та екологічні глобальні катаклізми, що призводили до серйозних порушень економічного зростання і рівноваги в  світовому масштабі, значно посилили міжнародний вплив на кожну державу щодо формування власної економічної політики. Протягом другої половини 20 століття відбувалося постійне підвищення рівня
взаємозалежності та інтеграції країн,  їх регіоналізації для вирішення спільних завдань. Головне на сьогодні для світового співтовариства збереження миру, соціально-економічного добробуту, забезпечення міжнародного економічного порядку, який базується на лібералізації, відкритості економіки, вільній торгівлі та співпраці між державами. Тому дуже важливим на сьогодні є визначення того, яким же чином впливає глобалізація на світові економічні процеси та на процеси, що відбуваються всередині кожної країни. І досі не зрозуміло, що ж що ж у кінцевому рахунку глобалізація несе країнам загрозу чи нові можливості? Очевидно, і те й інше.
Можна сказати, що тенденція ця загалом не нова, процес, який ми називаємо  “інтернаціоналізація господарського життя”, йде вже не один десяток років. Все так. Але саме в останні роки кількісні зміни, що накопичувалися протягом досить довгого періоду часу призвели до якісного стрибка, до нового статусу економічного життя загалом,  до нового змісту навіть такого, здавалося б, самоочевидного, поняття, як  “національна економіка”. Для прикладу  можна послатися на статтю в  “Уолл Стріт Джорнел” під  заголовком:  “Міф, який називається  “Зроблено в США”[13], яка була надрукована ще в 1991р. Автор наводить дані, що відносяться до галузі промисловості, серцевини американської національної економіки - автомобілебудуванню. Виявляється, що з 10 250 долл., які автомобільна компанія  “Дженерал Моторс” отримує за продаж  в США автомобілю марки “Понтіак”,  всього 4000 долл. потрапляє в її власне розпорядження. Інше йде за кордон у вигляді оплати за поставлені частини або виконані послуги: 3000 долл. - в Південну Корею, 1850 долл. - в Японію, 700 долл. - в Німеччину, 400 долл. - в Сингапур і Тайвань, 250 долл. - в Англію, 50 долл. - в Ірландію. Так де ж дійсно зроблена ця автомашина, чи лише в США або фактично у всіх перерахованих країнах?
Напевно, точніше було б вказати не тільки США, а й інші країни, які брали участь в її створенні. Згодом,  можливо, так і буде, як це відбувається зараз, коли японська марка  “Соні”
позначається на предметах, що були зібрані або зроблених в країнах Південно-Східної Азії або Західної Європи. Вже зявилися пропозиції відмовитися від звичних слів  “Зроблено в такій-то країні” і перейти до формули  “Зроблено в такій-то компанії”.
Дійсно, глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій в розвитку сучасного світу, що величезний чином впливає не лише на економічне життя, але й тягне за собою політичні (внутрішні і міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивилізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в світову економіку. Тому аналіз цього всесвітнього процесу має не лише теоретичне, але і суто практичне, і причому надзвичайне важливе, значення для України, для її зовнішньоекономічної, а в більш широкому значенні - всієї економічної політики.
Розробленість. Тим часом процес глобалізації, що розгортається в його сучасних формах переважно в останні півтори два десятиріччя з особливою силою таїть в собі досить велику кількість непорозумінь і протиріч,  стає предметом гострих дискусій в академічних і ділових колах, на міжнародних форумах, де нерідко стикаються самі різні, часом прямо протилежні думки, оцінки, прогнози. Сьогодні досить важко знайти більш модну та дискусійну тему, ніж глобалізація. Про неї говорять та сперечаються вчені, політики, бізнесмени, релігійні діячі, журналісти. Предметом жвавих дискусій є майже все що таке глобалізація, коли вона розпочалась, як вона співвідноситься  з іншими процесами суспільного життя, які будуть ї наслідки.  Проблеми і перспективи сучасної людської цивілізації, що інтенсивно обговорюються на межі 21 ст. і третього тисячоліття, на одному рівні з питаннями науки, техніки, культури, стилю життя, в чималій мірі обертаються і навколо проблем економічної глобалізації.
Як і відносно інших термінів, що широко застосовуються,  начебто загальновизнаних і цілком зрозумілих, тут накопичилось чимало далеко не безперечних думок, що вимагають критичного аналізу.
Термін “глобалізація”, який епізодично використовувався з кінця 60-х рр., вперше став
центром концептуальних побудов в 1981 році американським соціологом Дж. Макліном, який закликав “зрозуміти історичний процес посилення глобалізації соціальних відносин і дати йому пояснення” [6]. До середини 80-х рр. концепція глобалізації була вже настільки поширена, що М.Уотерс писав :”Подібно до того, як основним поняттям  80-х  був постмодернізм, ключовою ідеєю 90-х може стати глобалізація, під якою ми розуміємо перехід людства у третє тисячоліття”.  В цей же період основні термінологічні аспекти були розроблені  Р.Робертсоном, який у 1983 році виніс поняття “glabality ” в назві однієї зі своїх статей, в 1985 дав детальне тлумачення терміну “globalization”, а в 1992 р. виклав основи своєї концепції в спеціальному дослідженні. З початку 90-х рр. кількість книг і статей на цю тему  почала збільшуватися в геометричній прогресії, і на сьогодні переважна більшість економістів вважають, що господарська глобалізація є найважливішим соціальним процесом кінця 20 століття, хоча і визнають, що перехідний період буде надзвичайно важким [5].
Безперечно вітчизняних та російських авторів також не обходить проблема глобалізації. Серед російських науковців можна назвати таких як доктор економічних наук, директор Центру  досліджень постіндустріального суспільства, заступник головного редактора журналу “Свободная мысль” (Росія) Владислав Іноземцев; доктор історичних наук, професор Віктор Кувалдін; доктор економічних наук, директор Всеросійського науково-дослідницького інституту зовнішньоекономічних звязків Ігор Фамінський та багато інших. Серед українських авторів особливо приємно відмітити викладачів нашого інституту доктора економічних наук, професора Антона Філіпенка; доктора економічних наук Олександра Рогача; а також секретаря Ради з питань спеціальних економічних зон Віктора Письмака, які досліджують питання, чому процес глобалізації так активно набирає обертів останніми роками і які негативні наслідки вони будуть мати для України та світу в цілому.   Варто відзначити фахівців з Інституту світової економіки та міжнародних відносин  докторів економічних наук О. Білоруса, Д. Лукяненка, Д. Гончаренка, Ю. Мацейко, О. Скаленко, які займаються фундаментальними дослідженнями глобальних трансформаційних процесів.
Обєкт та сфера. Обєктом дослідження в моїй роботі стали сучасні світогосподарські звязки та процеси, які сьогодні відбуваються в світовій економіці у звязку з активізацією процесів глобалізації. Щодо предмету,то ним можна вважати національні економіки країн світу та зясування того, яким саме чином глобалізація впливає на них.  В своїй роботі я розглянула характерні риси та особливості розвитку процесів глобалізації та регіоналізації на порозі 21 століття, яким чином ці процеси впливають на світову економіку і на економічні процеси, що відбуваються в Україні.
Основною метою роботи було намагання розкрити складні та суперечливі процеси, тенденції та наслідки світових економічних трансформацій; яким чином глобальні процеси в світовій економіці впливають на економіки розвинутих країн та країн, що розвивають і хто в кінцевому підсумку залишиться у виграші. Значне місце в роботі займає аналіз причин та рушійних сил глобалізації, а також її основи -  діяльності транснаціональних корпорацій.  Крім того, на мою думку, аналіз процесів глобалізації був би неповним, якби в роботі не було приділено певної уваги проблемам неподільності розвитку глобальної економіки та екологічним проблемам. Також, частково  я торкнулась негативних наслідків глобалізації, оскільки ми не маємо права нехтувати ними, які є характерними не лише для глобалізації, а для будь-якого процесу, що відбувається в світі. Входження кожної країни в умовах глобалізації у наступне тисячоліття вимагатиме від неї проведення серйозних політичних, економічних та культурних реформ. Ключовим фактором успішної реалізації запланованих програм буде формування людини,  здатної до ефективної роботи в межах інформаційного суспільства.   Україну чекають нелегкі, але цікаві роки трансформації та адаптації, і в результаті достойне входження країни і світове співтовариство 21 століття.

Розділ 1. ОСОБЛИВОСТІ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ ПРОЦЕСІВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА ПОРОЗІ 21 СТОЛІТТЯ

1.1. Що означає глобалізація?
Глобалізація світової економіки   складна, багатоаспектна проблема, що постійно породжує численні наукові дискусії і тому на сьогодні вона не має простого і однозначного тлумачення. За цим поняттям переховується велика кількість явищ і одночасно протікаючих процесів, а також проблем, які торкаються всього людства і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності. Семантично це поняття повязане з англійським словом “Globe” (земна куля), яке не залишає шансів на існування іншим термінам іншого семантичного коріння типу “мировизация” (рос.) або “мондиалізація” (фр.). З множини вимірювань поняття глобалізації можна виділити два найбільш очевидних [ 13 ].
1.        Загальнопланетарний  масштаб інтернаціоналізації світової економіки як логічний результат взаємодії національних економік, які постійно розширювались, коли ця взаємодія набула вигляду транснационалізації, тобто їх взаємного проникнення
і переплетіння.
2.        Універсалізація або гомогенізація економічного життя, яка під впливом обміну знаннями, людьми, товарами, культурними цінностями і т.п. все більш тяжіє до єдиних стандартів, принципів і цінностей.
Сьогодні термін “глобалізація” отримав виражене емоційне забарвлення. Одні вважають, що це корисний процес, що має ключове значення для розвитку світової економіки в майбутньому, і що він неминучий і необоротний. Інші ж відносяться до нього вороже, навіть зі страхом, вважаючи, що глобалізація веде до збільшення нерівності між країнами й у їхніх межах, породжує загрозу зростання безробіття і зниження рівня життя та служити гальмом на шляху соціального прогресу. Дуже важливо  визначити шляхи, що відкривають усім країнам можливість користуватися плодами процесу глоблізації, зберігаючи при цьому тверезість в оцінці його потенціалу і ризиків.
Глобалізація справді відкриває найширші можливості для всесвітнього розвитку, однак темпи її поширення нерівномірні [56,65]. Процес інтеграції у світову економіку відбувається в деяких країнах швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи зростання і скорочення бідності. Політика зовнішньої орієнтації принесла динамізм і процвітання значної частини Східної Азії, цілком перетворивши цей регіон, який 40 років тому знаходився в числі найбідніших у світі. У свою чергу, підвищення рівня життя створило можливості для розвитку демократії і просування вперед у рішенні таких економічних питань, як захист навколишнього середовища і поліпшення умов праці.
На відміну від цього, для багатьох країнах Латинської Америки й Африки, що проводили в 70-і і 80-і роки ХХ століття політику внутрішньої орієнтації, були характерні  застій чи спад економіки, зростання бідності і високі темпи інфляції, що стали нормою. У багатьох випадках, особливо в Африці, проблеми збільшувалися через несприятливий розвиток зовнішніх умов. Після того як ці країни змінили свою політику, рівень їхніх доходів почав зростати. В даний час відбувається процес їхньої трансформації. Необхідно сприяти збереженню цієї тенденції, а не спробам переломити її, і це стане найкращим способом сприяння економічному зростанню, розвитку і скороченню бідності [59, c. 1-2].
Кризи, що вибухнули в країнах з перехідною економікою, у 90-і роки ХХ століття, із всією очевидністю продемонстрували, що можливості, які відкриваються глобалізацією не застраховані від небезпек, які повязані з нестійким рухом капіталу, а також із загрозою соціальної,
економічної й екологічної деградації, яка породжується бідністю. Це, однак, не є підставою для відмовлення від наміченого курсу. Навпаки, усі зацікавлені сторони, як у країнах, що розвиваються, так і в країнах з розвинутою економікою, і, зрозуміло, інвестори, повинні відгукнутися на це готовністю до перегляду політики з метою побудови міцної економіки і надійної світової фінансової системи, здатних забезпечити більш швидке зростання і скорочення бідності.
Як допомогти країнам, що розвиваються, особливо найбіднішим, у подоланні відставання?  Чи веде глобалізація до посилення нерівності, чи  вона може допомогти у викорінюванні бідності? І чи правда, що, інтегруючись у світову економіку, країни неминуче піддаються нестабільності? Ці та  інші питання висвітлюються в наступних розділах.
Економічна «глобалізація» являє собою історичний процес, що є результатом новаторства людей і технічного прогресу. Цим терміном називають усе зростаючу ступінь інтеграції країн в усьому світі, обумовлену насамперед торговими і фінансовими потоками. Іноді під ним мається на увазі також рух людей (праці) і знань (технологій) через міжнародні кордони. Глобалізації властиві також більш широкі культурні, політичні й екологічні параметри.
У своїй основі глобалізація не таїть нічого загадкового. Цей термін став широко використовуватися починаючи з 80-х років ХХ століття у відповідь на прогрес у технологічній області, що дозволив спростити і прискорити проведення міжнародних операцій, повязаних як з торговими, так і з фінансовими потоками. Він означає поширення за межі національних кордонів тих же ринкових сил, що вже протягом багатьох сторіч пронизували всі рівні господарської діяльності людей, будь то сільські ринки, промислові підприємства в містах чи фінансові центри [65, c. 2-3].
Ринки сприяють зростанню ефективності завдяки конкуренції і поділу праці - спеціалізації, в результаті якої люди і країни можуть зосереджувати свої зусилля над тим, що їм вдається найкраще. Глобалізація ринків відкриває додаткові можливості для виходу країн на нові і більш широкі ринки в усьому світі, а це означає розширення їхнього доступу до потоків капіталу, технологіям, більш дешевому імпорту і більш широким експортним ринкам. Однак ринки не обовязково є гарантією того, що блага, принесені підвищенням ефективності, дістануться усім без винятку. Країни повинні виявити готовність до проведення необхідної політики, а у випадку найбідніших країн може знадобитися підтримка з боку міжнародного співтовариства.
На
думку ряду аналітиків, 100 років тому глобалізація світової економіки була нітрохи не меншої, ніж зараз. Однак на відміну від того часу сьогодні значно зріс ступінь розвитку і глибина интегрованості комерційних і фінансових послуг. Найбільш разючим прикладом цього є інтеграція фінансових ринків, досягнута завдяки сучасним засобам електронного звязку [17, c. 37-39].
У ХХ сторіччі спостерігався безпрецедентне зростання економіки, яке знайшло своє вираження в майже пятикратному збільшенні світового ВВП на душу населення. Однак темпи цього росту не були постійними: найбільший ріст відбувся в другій половині сторіччя, у період стрімкого розвитку торгівлі, що супроводжувались торговою, а також (як правило, трохи більш пізньою) фінансовою лібералізацією. На рис. 1.1. 20 сторіччя розбите на чотири періоди.
У період між двома світовими війнами світ повернувся спиною до інтернаціоналізму - чи глобалізації, як ми тепер його називаємо, - і країни замкнулися в межах своїх економік, відкотившись до протекціонізму і всеосяжного контролю за рухом капіталу. Це стало одним з найважливіших факторів руйнівних наслідків періоду 19131950 років, протягом якого темпи росту доходу на душу населення зменшились нижче 1%. Протягом другої частини сторіччя зростання доходу на душу населення перевищувало 2%, незважаючи на безпрецедентні темпи росту населення, причому найшвидших темпів він досяг у період післявоєнного економічного бума в промислово-розвинутих країнах [59,65].
Рис.  1.1. Зростання доходу ( середньорічна % зміна ВВП на душу населення).
Джерело:  International Monetary Fund, 2000

Історія ХХ століття характеризується вражаючим ростом середнього доходу, однак очевидно також, що цей прогрес був нерівномірним. Збільшився розрив між багатими і бідними країнами, так само як і між імущими і незаможними верствами населення в межах країн. Для найбагатшої чверті світового населення ВВП на душу населення зріс протягом сторіччя приблизно в шість разів, а у випадку найбіднішої чверті цей ріст склав менш трьох разів (рис.1.2.).
Нерівність рівнів доходів, безумовно, збільшилась. Однак ВВП в обрахунку на душу населення не дає повного уявлення про процеси, що відбуваються.

Рис. 1.2. Рівні доходів (ВВП на душу населення, дол.США).
Примітки          Низький дохід;     Дохід нижче
середнього;      Дохід вище середнього;      Високий дохід.
Джерело: IMF, World Economical Outlook, May 2000.                

Глобалізація, як і її основа   інтернаціоналізація, відбувається на двох рівнях. Перший рівень - це рівень стихійно-ринкового протікання глобальних процесів, в основі яких лежать постійні і знайомі нам з курсу загальної теорії пошуки виробниками способів мінімізації витрат через використання механізму порівняльних витрат і побудова нових комбінацій спеціалізації, з уточненням, що виробниками тут стали ТНК. Іншими словами, це рівень ринкових механізмів, що стали глобальними. Другий рівень - це рівень міждержавних форм, що компенсують втрату або обмеженість можливостей з боку держави регулювати стихійно-ринкові прояви глобалізації. Обидва рівні  були причиною появи цілої гами інституціональних утворень, серед яких лідерство, безумовно, належить ТНК.
Одна з новітніх тенденцій останнього часу в області глобалізації - це фінансова глобалізація, свого роду “фінансизація” світової економіки [4, c.74-76]. У чому тут справа?
      На етапі транснаціоналізації інтернаціоналізованих процесів виникають виробничі комплекси, національна приналежність яких починає долати державні кордони. Ці комплекси інтегруються  в могутню торгово-індустріальну транснаціональну систему, в якій лідируюча роль переходить від торгового і промислового капіталу до фінансового капіталу. Отримуючи прибуток з всіх країн світу, ТНК досить швидко нагромадили резерви валют, які сьогодні в декілька разів перевищують резерви всіх центральних банків світу разом узятих. Зрозуміло, що багато які ТНК не відмовляються отримати прибуток на обмінних валютних операціях, на операціях з корпоративними цінними паперами або на ринках державних позик. Це породжує загрозу глобальної фінансової нестабільності, жертвами якої стали, наприклад, в 1998 р. багато які азіатські країни. Про небезпеку глобальної фінансової
нестійкості свідчить наступне авторитетне висловлювання: “Глобалізація стала однією з самих драматичних подій останніх років. Більше за трильйон доларів бродить по світу щодня в постійних пошуках максимального прибутку. Цей потік капіталу не тільки відкриває безпрецедентні можливості отримання прибутку (або понесення збитків). Він відкрив світ для операцій на глобальному фінансовому ринку, який залишає тільки обмежену автономію навіть самим могутнім країнам відносно процентних ставок, обмінних валютних курсів або іншої фінансової політики”[15].
Таким чином, розвиток світової економіки, починаючи з останньої чверті XX ст., складається під зростаючим впливом глобальних або загальносвітових проблем. Виникнення цих проблем  очевидний вияв глобалізації всесвітнього господарства, що протікає в конфліктній, проблемній, суперечливій формі.

1.2. Глобальні проблеми сучасності.
Хоча перед людством стоїть безліч завдань різного масштабу і характеру, з них можна виділити групу глобальних проблем, на що ще в 60-і роки XX ст. звернули увагу такі визначні економісти, як О. Тоффлер, Д. Медоуз, П. Кеннеді та ін.: обмеженість ресурсів, перенаселення планети, порушення екологічної рівноваги, інтернаціоналізація господарського життя, політики, науки, культури, розвиток науково-технічного прогресу, глобальна компютеризація тощо [34, c.40-42].
Галузь економічної науки, яка займається ключовими планетарними проблемами сучасності і майбутнього людської цивілізації, одержала назву “глобалістика”. У сферу інтересів цієї галузі науки входять проблеми світового характеру, які або зачіпають інтереси широкого кола держав чи навіть усього світового співтовариства, або ж ті, що вимагають рішучих дій на основі колективних зусиль з метою усунення загальної загрози або запобігання регресу в умовах життя людей.
Глобальні проблеми торкаються всього людства, торкаючись інтересів і долі всіх країн, народів і соціальних прошарків, вони призводять до значних економічних і соціальних втрат, а у випадку загостреня можуть загрожувати самому існуванню людської цивілізації, вони вимагають для свого рішення співпраці в загальнопланетарному масштабі, спільних дій всіх країн і народів. Серед глобальних проблем частіше за все фігурують проблеми світу і роззброєння, екологічна, демографічна, енергетична,
сировинна, продовольча, використання ресурсів Світового океану, освоєння космічного простору і деякі інші. Уважний погляд на них дозволяє помітити, що глобальні проблеми тісно взаємоповязані, зокрема,  енергетична і сировинна проблеми співвідносяться з екологічною, екологічна   з демографічною, демографічна   з продовольчою і т.д. Тому аналіз цих проблем, не кажучи вже про пошуки шляхів їх вирішення, являє собою складну наукову задачу. Підходи до аналізу причин виникнення самого кола цих проблем, наслідків і шляхів їх дозволу постійно видозмінюються.
У 90-і рр. склалася приблизно наступна класифікація глобальних проблем.
1.        Політичні і соціально-економічні проблеми (збереження світу і запобігання ядерній війні, обмеження гонки озброєнь і роззброєння, стійкість розвитку світової спільноти).
2.        Проблеми, повязані з природньо-економічним розвитком (екологічна, енергетична, сировинна, продовольча,проблема збереження клімату, проблеми Світового океану, і т.д.).
3.        Соціальні проблеми (міжнаціональні конфлікти, проблеми демографії, питання культури, освіти і охорон здоровя).
4.        Змішані проблеми, виникнення і невирішенність яких таїть загрозу масової загибелі людей (військові і регіональні конфлікти, злочинність, техногенні катастрофи, стихійне лихо).
5.        Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування в різних областях і інш.).
Варто ще раз зазначити, що в розумінні, класифікації і ієрархії пріоритетних глобальних проблем відбуваються істотні зміни. Деякі автори вважають, що на першому місці серед глобальних проблем як і раніше залишається питання запобігання ядерній війні, інші на перше місце ставлять екологічну проблему, треті - демографічну, продовольчу або проблему подолання відсталості розвитку ряду країн світу [13, c. 10-15].
Очевидно, що всі ці проблеми можна назвати пріоритетними, оскільки всі глобальні проблеми стосуються виживання людства. Вони породжені різними чинниками, поява яких повязана передусім з інтернаціоналізацією господарського життя. Тому глобальні проблеми є обєктом досліджень в області світової економіки, соціології, права, біології,
географії, екології, океанології і інш. Сьогодні почала розвиватися геоглобалістика, яка пропонує вивчення проблем на трьох послідовних рівнях - глобальному, регіональному, на рівні країни.
Загострення загальних для всього людства глобальних проблем посилює необхідність узгоджених дій для їх вирішення, необхідність спільного вироблення оптимальних варіантів розвитку. Світова спільнота може протистояти цьому виклику лише обєднавши зусилля і ресурси, бо розвязання глобальних проблем вимагає величезних витрат. За деякими оцінками щорічні витрати на розвязання глобальних проблем повинні складати приблизно один трлн. долл. Знайти такі значні кошти досить складно, зараз людство не має в своєму розпорядженні таких коштів, оскільки на кінець 90-х рр. річний світовий валовий продукт склав близько 30 трлн долл. Тому можливості розвязання глобальних проблем залежать від визначення їх пріоритетності при розподілі фінансових коштів.
Таким чином, саме ці питання вимагають особливо пильної уваги.  Глобальні проблеми не можна вирішити швидко і на рівні окремих країн. Необхідний єдиний міжнародний механізм їх вирішення і регулювання, визначення міжнародних правових і економічних норм. Великі надії в розвязанні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, CОТ, регіональні і галузеві організації, які мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних відносин.

1.3. Причини та рушійні сили глобалізації.
Що стосується причин і рушійних сил глобалізації світової економіки, то в основі цього явища лежать декілька чинників, що відносяться до ведучих сфер сучасного життя [13, 14].
По-перше, це економічний чинник. Величезна концентрація і централізація капіталу, зростання великих компаній і фінансових груп, які в своїй діяльності все більше виходять за межі національних кордонів, освоюючи світовий економічний простір.
По-друге, політичний чинник. Державні кордони поступово втрачають своє значення, стають все більш прозорими, дають все більше можливостей для свободи пересування.
По-третє, міжнародний чинник.
Динаміка глобалізації повязується з датами великих міжнародних подій. Так, називають три такі віхи, що стимулювали процеси глобалізації. Це, передусім,  конференція Європейських співтовариств в Люксембурзі в 1985 р., яка прийняла Європейський акт (набрав чинності в 1987 р.), що проголосив чотири свободи в міжнародному русі товарів, людей, послуг і капіталу.
Далі, це конференція ГАТТ в Пунта-дель-Есте в 1986 р., що відкрила Уругвайський раунд переговорів (про зниження тарифів і інших обмежень в торгівлі).
І нарешті, це воззєднання Німеччини і ліквідація СЄВ і Варшавського пакту.
Серед причин, що прискорили процеси глобалізації колишній (протягом багатьох років) міністр закордонних справ ФРН X. Д. Геншер надає важливе значення закінченню  “холодної” війни і подоланню ідеологічних розбіжностей між Сходом і Заходом, які не лише розколювали Німеччину і Європу, але і торкалися так чи інакше й інших частин світу.
По-четверте, це технічний чинник. Засоби  транспорту і звязку створюють досі небачені  можливості для швидкого поширення ідей, товарів, фінансових ресурсів.
По-пяте, суспільний чинник. Послаблення  ролі традицій, соціальних звязків і звичаїв сприяє мобільності людей в географічному, духовному і емоційному значенні.
По-шосте, лібералізація, дерегулювання ринків товарів і капіталу посилили тенденцію до інтернаціоналізації економічної діяльності [26, c.69-71] .
Перше питання, яке виникає в звязку з цим, звучить так: в якій мірі ми дійсно маємо справу з новим явищем, а не просто з новим дзвінким словом, вказуючим, по суті, те ж саме, що вже давно називалося  “інтернаціоналізацією господарського життя” і використовувалося для характеристики розвитку міжнародних економічних звязків ще в кінці XIX - початку XX ст.? Про це вже йшла мова вище. Але тим часом можна зустріти твердження, що сама по собі глобалізація аж ніяк не нове явище. При цьому робляться посилання навіть на Древній Рим, під егідою якого знаходилася велика частина античного світу, на ганзейське обєднання в середні віки і комуністичне рух, який кинув лозунг:  “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”. Новим, з цієї точки зору, представляються лише нинішні масштаби цього процесу, який вперше прийняв дійсно всесвітній, глобальний характер.
Останнє твердження справедливо, але вирішальне значення мають не кількісні, а якісні параметри.
У чому ж перебувають ці якісно нові межі, чим відрізняються вони від того, що відбувалося в цій області 100 років тому? Ці відмінності справді вражають.
Варто почати  з того, що раніше міжнародні економічні звязки розвивалися переважно в рамках колоніальних імперій (британської, французької, німецької, голландської, фактично і американської), що сформувалися до того часу і лише потім між самими метрополіями.
Сучасні процеси глобалізації розгортаються передусім між промислово розвиненими країнами і лише у другу чергу захоплюють  країни, що розвиваються (в минулому в більшсті - колоніальні володіння) [6, c. 41-43].
Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля, а точніше, торгівля між метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировинні товари.
А як йде справа зараз? І основні напрямки і товарний склад міжнародної торгівлі істотно змінилися: переважаюче місце зайняв товарооборот між найрозвинутішими  країнами, а його товарне наповнення складають машини, обладнання, науковоємкі, високотехнологічні предмети і інші готові вироби. За своїм змістом це переважно не міжгалузева, а внутрішньогалузева торгівля, заснована на внутрішньогалузевій спеціалізації окремих країн.
Далі основою глобалізації стала інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституціональною формою якого виступають транснаціональні корпорації. Міжнародна торгівля як така  значною частиною реалізує процеси спеціалізації і кооперування або в рамках однієї і тієї ж ТНК (між її головним підприємством і філіали в інших країнах або між різними філіали), або з іншими ТНК, або між ТНК і звичайними компаніями різних країн. В основі цієї торгівлі все частіше лежать не разові комерційні операції, а довгострокові виробничі звязки на базі відповідних альянсів, угод про співпрацю і т.п. Ця загальна тенденція, хоча і в меншій мірі, простежується і в економічних звязках з участю країн, що розвиваються,  а також країн з перехідною економікою[29, 30].
Абсолютно  нове явище, характерне для сучасних процесів глобалізації, - становлення і прогресуюче зростання фінансових ринків (валютних,
фондових, кредитних), що величезним чином впливають на всю сферу виробництва і торгівлі в світовій економіці [4, c.74-75].
Але головне полягає в якісній зміні всієї фінансової сфери і її ролі в міжнародному економічному житті. До недавнього часу фінансові ринки передусім обслуговували реальний сектор економіки: тут здійснювалися платежі, розрахунки, надавалися короткострокові (для покриття недостатньої ліквідності) і довгострокові (інвестиційні) кредити, мобілізувалися необхідні для цього сектора фінансові ресурси на ринках цінних паперів (облігацій як боргових зобовязань і акцій як титулів власності). Поступово, однак, особливо у 80-90-і рр., ця сфера стала набувати багато в чому самодовліючого, самостійного значення. Це перетворення, яке призвело до її величезного кількісного зростання, сталося внаслідок тих широких можливостей для чисто фінансових, спекулятивних і страхових операцій (і внутрішніх, і міжнародних), які повязані з цією сферою. Ці можливості ще більш розширилися з появою в 70-80-і рр. нових фінансових інструментів і операцій - так званих похідних цінних паперів (деривативів), насамперед фючерсів і опціонів [2].
В  цих умовах міжнародна фінансова сфера, яка є  “слугою”, стала мати все більший вплив на  “господаря”, фінансовий  “хвіст” став частково управляти економічною  “собакою” [13, c.34]. Фінансова криза, що почалася в Південно-Східній Азії восени 1997 р., наочно продемонструвала цю нову ситуацію: 1) роль фінансових ринків, що колосально зросла і 2) глобалізацію цих ринків, що далеко зайшла: саме тому події в Азії тут же позначилися на таких же ринках - а звідси і на економіці в цілому - в Європі і в США.
Множаться скарги, звернені частіше за все у  “відкритий космос”, з приводу того, що  “глобальна інтеграція фінансових ринків набуває все більшої і великої сили, підриваючи національну экономічну, грошову і фіскальну політику”.  А президент Франції Ж.Ширак назвав спекулятивні операції на міжнародних фінансових ринках  "СНІДом нашої екноміки” [59, c. 2].
Тим часом на такі операції припадає приблизно 90% щоденних валютних операцій і тільки 10% обслуговують зовнішню торгівлю. У звязку з цим фінансові ринки називають іноді  “економікою казіно”,  причому в цю гру вже втягнулися і такі солідні організації, як пенсійні
фонди. У цей час на кожний долар або фунт стерлінгів, зайнятих в міжнародній торгівлі, доводиться 8-9 таких же одиниць в чисто фінансовому обороті.
В умовах нинішньої, інноваційної стадії світового розвитку, заснованої на науково-технічному прогресі, однією з рушійних сил глобалізації стає міжнародний обмін технологією [35].
І ще один наслідок НТП: на новій технічній базі докорінно змінилися транспортні і комунікаційні умови світової економіки, так важливі для розвитку міжнародних звязків. Автомашини, авіація, контейнерні перевезення, компютерні мережі, оптико-волоконні лінії і космічний звязок незмірно розширили можливості для переміщення на будь-які відстані людей і товарів, а також для міжнародного спілкування.
У сучасних умовах величезне значення для всієї світової економіки і особливо її міжнародного сектора придбала інформація - економічна, фінансова, політична, науково-технічна. Зі зростанням масштабів економічної діяльності, з розширенням загальних рамок світових ринків -  товарних, фінансових, фондових, інтелектуальній власності, ринків послуг, компаній і інвестиційних проектів   для прийняття рішень, особливо середньострокового і тим більше довгострокового характеру, потрібний все більший обсяг різноманітної інформації. Процеси глобалізації охоплюють і цю специфічну галузь. Виникає не тільки швидко зростаючий світовий ринок інформаційних технологій, але й ринок міжнародної інформації (різні бази даних), яка сама по собі стає цінним, дорогим товаром,   і притому таким, що швидко псується і потребує постійного оновлення і поповнення. Нічого подібного, звичайно, не було раніше.
Процеси глобалізації по своєму значенню і наслідкам не обмежуються лише економічною сферою. Вони впливають і на інші сторони людського суспільства: культуру, мораль, життєві цінності, мистецтво, політичні і соціальні уявлення і установки мільйонів людей. У системі глобалізованної економіки під егідою ТНК знаходяться і засоби масової інформації: телебачення, можливості якого з появою супутникового звязку безмежно розширилися, видавнича діяльність, кіно- і відеовиробництво і багато що інше, навіть спорт  (під час першості світу по футболу в червні 1998 р. стали говорити і писати про  “глобалізацію футбола”, маючи на увазі залучення до цієї гри все більшого числа країн (африканських, арабських і інш.).
Ще одна нова суттєва
обставина. Глобалізація сьогодні супроводиться іншим, у відомому значенні аналогічним за своїм змістом, але суперечливим їй процесом, а саме: регіоналізацією економічної діяльності.
Це, так би мовити, глобалізація в обмежених масштабах, що охоплює групу країн, що створюють обєднання, в яких відбуваються велика або менша лібералізація торгівлі, рух капіталу і людей в рамках відповідного інтеграційного угрупування.
В останні два десятиріччя XX ст. спостерігалося зростання інтеграційних процесів у світі, у ході яких багато країн ставало все більш взаємозалежними й починали вести пошук вирішення проблем, що виходять за межі національних. Ці прагнення до спільного вирішення господарських завдань, до обєднання зусиль по подоланню труднощів регіонального чи глобального характеру привели ще у першій половині XX ст. до створення кількох десятків міжурядових та неурядових організацій. У другій половині XX ст. їх кількість почала стрімко зростати й становила близько 3 тис. З їх ростом виникла й нова хвиля регіональних торгових угод. Внаслідок у другій половині XX ст. виник так званий  “новий регіоналізм”[47].
Першим представником регіоналізму нового типу було Європейське Співтовариство (ЄС), що виникло більш як 45 років тому і яке з 1993 р. отримало назву Європейський Союз (ЄС). Його створення дало поштовх першій хвилі регіоналізму нового типу, який почав розповсюджуватися по всьому світові. Майже на два десятиліття цей процес загаснув, і його відновлення почалося лише у середині 1980-х років. У процеси нової регіоналізації включилися майже всі “головні діючі” особи на планеті. Канада, Мексика та США сформували Північноамериканську зону вільної торгівлі (NAFTA). США також ініціювали появу “Підприємства американської ініціативи” (EAI - Enterprise for the Americans Initiative), кінцевою метою якого було створення вільної торгової зони на території Північної й Південної Америки. В Азії почала успішно діяти Асоціація держав Південно-Східної Азії (ASEAN), створена у 1967 р., яка включила у себе Азіатський банк розвитку (AsBD), інші союзи та обєднання.
Подібні процеси мали місце й на інших континентах. Країни Латинської Америки створили декілька регіональних обєднань. Серед перших у 1960 р. були створені Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (LAAFT), яка обєднала 10 країн Південної Америки
й Мексику, а також Центральноамериканський спільний ринок (CACM), у який ввійшли 5 країн Центральної Америки. У 1973 р. сформувався Карибський спільний ринок (CCM), до якого ввійшло спочатку 4 острівні держави, а через рік він приєднав до себе ще 9 держав. У 1980 р. виникла Латиноамериканська асоціація інтеграції (LAIA), на базі якої у 1990-і роки було створено Спільний ринок країн Південної Америки (MERCOSUR) [34].
Перша хвиля регіоналізації, яка продовжувалася з 1960-х до середини   80-х років, оформлювалася у вигляді пактів між країнами, що розвивалися, або у вигляді додаткових угод, які дозволяли цим країнам брати деяку участь у діяльності Європейського Співтовариства.
Друга хвиля регіоналізації, яка сформувалася протягом двох останніх десятиліть XX ст., різко відрізнялася від першої. США надали їй активну підтримку, і вона здійснювалася на більш широкій основі й в умовах, коли існувало значно менше перешкод у торгівлі, ніж раніше. На цьому етапі країни, що розвиваються, почали демонструвати своє пріоритетне бажання співробітничати з країнами першого світу, а не об'єднувати зусилля з країнами третього світу.
Розглядаючи хід регіоналізації на межі двох століть, дуже важливо одержати відповідь на питання, чи є зміцнення трьох економічних блоків (“триполярний світовий устрій”), центрами яких стали ЄС, Японія та США, загрозою для багатосторонньої торгівлі та джерелом широкомасштабних конфліктів? Можливо, світ може знайти відповідь у розгортанні діяльності СОТ, здатної увязати у єдине ціле три могутні регіональні угруповання, і у цьому випадку буде виправданим вислів Б. Франкліна про те, що “жодна нація не була зруйнована торгівлею”.
Важливо також відповісти на питання, чи дає регіоналізація якісь переваги країнам, що розвиваються? Адже вони у більшості своїй мають досить ліберальні торгові режими. Існує також небезпека, що регіоналізація може порушити підвалини вільної торгівлі, що так важко впроваджувалися, через використання регіональними блоками практики нетарифного регулювання. На думку спеціалістів, регіоналізм на початку XX ст., а також відразу після Другої світової війни, представлений кількома блоками, був корисним у тому розумінні, що на тому етапі міжнародного поділу праці саме блоки були здатні шукати компроміси й досягати скорочення чи усунення існуючих торгових перешкод шляхом переговорів, для того щоб прискорити створення світової системи вільної торгівлі.
Однак спеціалісти відмічають,
що регіоналізація приховувала у собі чимало пасток. Одна з них полягала у тому, що регіоналізм виявив себе повільним й менш ефективним, ніж система багатосторонньої торгівлі [46]. Це підтверджує хоча б той факт, що ЄС вже більше 40 років йде до побудови єдиного ринку.
Другим недоліком є те, що регіоналізм не в змозі дати більш позитивні результати, ніж система багатосторонньої торгівлі. Прикладом може бути угода між Мексикою та США про захист авторських прав. Незважаючи на факт підписання цієї двосторонньої угоди, Мексика була не здатна забезпечити адекватний захист права на інтелектуальну власність, оскільки країна, яка розвивається, значно відстала від найбільш передової в технологічному плані країни світу з багатьох соціально-економічних показників.
Одним з інтелектуальних питань, яке постійно обговорюється, особливо в останні два десятиліття, є питання про те, які ж переваги одержують країни, що беруть участь у регіональних блоках. Це стає ще більш актуальним у звязку з тим, що у межах світової торгівлі торгові барєри значно знижено, і тому преференційна лібералізація всередині регіонального обєднання може дати лише дуже незначний результат. Таким чином, переваги участі у регіональних угрупованнях закладені в інших потенціальних можливостях блоків.
Одна з найбільш важливих привабливих сторін такої участі визначається можливістю “імпорту” організаційного менеджменту в галузі торгівлі й передання технології щодо організації економічної політики з боку країн-учасниць [35]. Більше того, умови участі в регіональних блоках вимагають гармонізації як агропромислової, так і податкової політики, координації політики у сфері захисту навколишнього середовища та прихильності країн-учасниць до стабільної монетарної політики й постійного валютного курсу.
На початковому етапі регіоналізації, у ході її першої хвилі, почали зявлятися перші регіональні угрупування у рамках “Південь-Південь” та “Північ-Північ”. Як показала практика організації роботи регіональних угруповань у рамках “Південь-Південь”, більшість з них не витримало випробування часом, і лише 5 з 34, тобто 15%, змогли зберегтися й зробити певний внесок у міжнародну торгівлю. До найбільш успішних серед них, мабуть, можна віднести Центральноамериканський спільний ринок (САСМ), однак й у нього результати були незначні. В цілому, у межах регіональних угруповань “Південь-Південь” спостерігалася досить низька, позбавлена динаміки внутрішня регіональна торгівля, й загальні вигоди від подібної регіоналізації були дуже обмеженими. Учасники таких
регіональних угруповань, як правило, заявляли, що регіональна інтеграція через преференційну торгівлю серед країн, які розвиваються, є досить сумнівним експериментом. І справа зовсім не у складнощах щодо втілення в життя цієї схеми, а у тому, що внутрішні ринки угруповань “Південь-Південь” надто малі, у порівнянні зі світовими ринками, для того, щоб стати генераторами росту глобальної торгівлі. На думку учасників таких обєднань, у майбутньому роль регіоналізації серед країн, що розвиваються, має бути обмежена сферами суто регіональних інтересів, у тому числі при створенні національної системи освіти, для здійснення регіональних проектів по охороні оточуючого середовища та при реалізації програм по вдосконаленню інфраструктури, включаючи будівництво шляхів, транспортних розвязок, гребель тощо.
З практики регіональних угруповань “Північ-Північ” можна констатувати, що ці угруповання, незважаючи на труднощі і конфліктні ситуації, які траплялися, змогли довести свою життєздатність. ЄС, незважаючи на його сумнівний внесок у розвиток світової системи вільної торгівлі, виявився досить успішним, особливо у політичному плані, коли досяг зменшення напруженості у відносинах між такими учасниками регіонального блоку, як Франція й Німеччина. Стосовно ж торгових можливостей ЄС при деякому скороченні рівня тарифного регулювання створив досить серйозні нетарифні барєри, які за підрахунками спеціалістів за період з 1966 по 1986рр. збільшилися у 5 разів. Особливо високі нетарифні барєри ЄС встановив у сфері сільгосппродукції, хоча в Європі існують регіони, у яких національні сільськогосподарські ринки закриті ще більше, а саме - у північних країнах і Швейцарії [34, c. 79-80].
Які ж перспективи створення світової системи вільної торгівлі в умовах, коли зміцнюються регіональні торгові угруповання? Це питання особливо актуальне для країн, що розвиваються, а для маленьких країн особливо, оскільки для них доступ на ринки промислове розвинутих країн є життєво необхідним. Насамперед, тривожить та обставина, що просування світу у напрямі до триполярного світового устрою може значно посилити ізоляцію тих держав, які не ввійшли у ті чи інші регіональні блоки. Це зауваження стосується й майбутнього економічного розвитку України, оскільки вона дійсно найближчим часом може опинитися в ізоляції, розмістившись між країнами Європейського Союзу на Заході й країнами-членами СНД на Сході, де Україна виступає у ролі асоційованого члена.
Питання оперативного визначення участі у регіональних угрупованнях для малих країн завжди актуальне (а сьогодні Україна за обсягами товарообігу може бути віднесена до групи країн-карликів). Прикладом оперативного визначення своєї участі може
бути Канада, яка після деяких роздумів, лише після того, як США та Мексика анонсували свою згоду по НАФТА, терміново оформила членство у цьому регіональному обєднанні.
Ідеї формування торгових блоків почали обговорюватися серед європейського, азіатського й американського ділового світу у другій половині 1990-х років. Формування трьох економічних регіонів “тріади”, що включає Європу, Північну Америку й Азіатський блок, для багатьох позаблокових країн не є обнадійливим.
Як висловився державний міністр Сінгапура Кер Сін Цзе, інтеграційний процес у Європі, Маастрихтський договір і угода про Європейську економічну зону збентежили світ у звязку з вірогідністю появи «Європейської фортеці». У різних колах також висловлюється занепокоєння з приводу НАФТА, яка, як вважають, зможе відвернути значні обсяги торгівлі й капіталовкладень від інших регіонів. Чи існують засоби захисту інтересів позаблокових країн? На це запитання є дві різні відповіді. З одного боку, правила й норми СОТ регулюють поведінку країн-членів і у змозі захищати інтереси всіх учасників Всесвітньої торгової організації, як тих, що входять у блоки, так і тих, що до них не входять, по усуненню перешкод на шляху до вільної торгівлі. З іншого боку, розширення й зміцнення ЄС та інших союзів спрямовано на покращення життєвого стандарту всередині блоку і створює можливості для прискореного зростання обсягів внутрішнього ринку, що корисно для країн-сусідів, які не входять у ці угруповання. Для України зміцнення й розширення ЄС також дає унікальну можливість розширити поставки своєї сільгосппродукції й інших товарів на його ринки, що може стати одним із істотних джерел відродження економіки України. Однак слід памятати, що розширення блоків, і ЄС у тому числі, - справа повільна, тому в України ще є час для наведення порядку у своєму агропромисловому комплексі й підготовки його для конкурентної боротьби як на Заході, так і на Сході.
Регіоналізація, з одного боку, стимулює (в своїх рамках) процеси економічного обєднання різних країн, але, з іншого боку, гальмує процеси всесвітньої глобалізації, посилюючи відособленість окремих економічних угрупувань, а разом з тим протиріччя і конкуренцію між ними.
Нарешті, з всього попереднього витікає роль людини, яка вже у значній мірі зросла і  продовжує зростати, людської особистості в глобальній економіці,
її в цьому значенні гуманізація. Ряд нових моментів говорить про це.
Передусім,  в сучасному постіндустріальному суспільстві, в яке вже вступили розвинені країни, економічне зростання все більше набуває інтенсивного (а не екстенсивного) і притому інноваційного характеру. Нові відкриття, винаходи, технології, принципово нові товари і послуги виникають не епізодично і спонтанно, а стають постійною складовою економічного процесу, яка прогнозується, планується, організується, в тому числі і на основі міжнародної кооперації, яка розширяється.
Весь навколишній світ все більше являє собою матеріалізовані знання, а виробництво цих знань   найважливішу частину всієї економічної діяльності. У центрі ж цього специфічного виробництва знаходиться творча людська особистість. Підготовка і навчання такої особистості, створення для неї належних умов -  основа успіхів в сучасному економічному розвитку.
А оскільки галузі високих технологій займають зростаюче місце в світовій економіці, і до того ж у всіх галузях конкуренція вимагає всілякого підвищення якості товарів і послуг, остільки ростуть вимоги до рівня підготовки, працездатності, акуратності і сумлінності працівників на всіх рівнях і у всіх ланках економічної діяльності.
Цікаво також, що, позитивно оцінюючи перспективи азіатських  “тигрів” на подолання нинішньої кризи і відновлення втрачених позицій в світовій економіці, головний радник Всесвітнього банку Дж. Стигліц пише, що ця криза не похитнула основ цього  “чуда”, називаючи на першому місці  “хорошу трудову мораль” і лише потім експортну орієнтацію їх економіки і високу норму заощаджень. Разом з тим, як він вважає, криза сприяє послабленню корупційних звязків між політиками, підприємствами і банками (чинник, що також відноситься до сфери людської поведінки).
В умовах глобалізованої економіки величезна відповідальність лягає на плечі організаторів і керівників виробництва, торгівлі, фінансів, сфери послуг   менеджерів. Підприємницька діяльність вимагає багатьох специфічних здібностей і знань, навіть якщо мова йде про малу або середню по розмірах фірму. Що ж говорити про сучасні великі і найбільші транснаціональні корпорації або банки з філіалами та дочірніми компаніями в десятках країн, з багатьма тисячами співробітників різних національностей.
Глобалізація поставила на порядок денний відбір і підготовку не просто менеджерів, а фахівців
саме в області глобального менеджменту, які вже почалися в ряді вищих учбових закладів різних країн, зокрема в Німеччині.
І ще один досить важливий момент, повязаний з роллю людського чинника в умовах глобалізації. Мова йде про економічне і в той же час психологічне явище, яке називається  “очікування”. На очікуваннях людей, їх оцінках, розрахунках і прогнозах грунтується вся ринкова економіка. Ці очікування і оцінки завжди присутні   в неусвідомленій, усвідомленій або навіть в суворо розробленій, формалізованій формі   в економічній діяльності, будь то початок невеликої справи, дрібного або великого інвестиційного проекту, фінансової операції на валютному або фондовому ринку. Все це, складаючись з оцінок і розрахунків мільйонів людей, безпосередньо впливає на їх споживчі, інвестиційні, фінансові, виробничі рішення, а разом з тим на загальну динаміку реального економічного життя [13,14].
З величезним ускладненням економічної діяльності в умовах глобалізації і відповідно в потоку інформації, що безперервно змінюється, ці очікування і оцінки надто ускладнюються, нерідко набувають ірраціонального характеру і породжують або загальні панічні настрої, або невиправдану ейфорію (те і інше часом захоплює не тільки широку публіку, але і фахівців, які при цьому стараються витягнути вигоду з ситуації, що складається ), які тягнуть за собою серйозні економічні наслідки світового масштабу.
    Вказані межі і особливості глобалізації носять взаємоповязаний, комплексний, багаторівневий  характер. У цей процес залучені сфери міжнародного виробництва, міжнародного обміну, міжнародних фінансів, а над ними величезне інформаційне поле і психологічне поле очікувань. Тут діють багатоскладові ланцюжки причинно-наслідкові звязки, які аж ніяк  не вписуються в примітивні уявлення про  “базис і надбудову”. Ось, наприклад, один з таких ланцюжків: інформація (систематична або разова, повністю або частково обгрунтована або зовсім не обгрунтована, аж до навмисної дезінформації) - очікування, оцінки і розрахунки, що поступово приймають масовий характер, - переважаючі економічні рішення (споживчі, фінансові, інвестиційні) -  реальні зміни в економічному житті - нова інформація і нові очікування і прогнози і т.д.
Сучасна економіка (і в національних, і в регіональних, і в глобальних
масштабах) існує в трьох вимірах, трьох взаємодіючих  “полях”: матеріальне економічне поле з відомими законами (попиту і пропозиції, витрат і прибутку, конкуренції і т.д.), інформаційне поле і, нарешті, поле очікувань. При цьому процеси глобалізації, повязані з величезним розширенням масштабів економічної діяльності (і в територіальному, і в галузевому, і в функціональному значенні), багато разів збільшують обєм і ускладнюють зміст інформації, яка безперервно обертається,  а разом з тим і неминуче накопичення і зростання  “шумів”, що спотворюють цю інформацію. А це робить всю систему відносно менш стійкою.
Глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях: мікро- і макроекономічному. Як будь-які процеси в ринковій економіці, все найбільш суттєве тут ініціюється і розвивається передусім на рівні самостійних господарюючих субєктів. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові звязки зі своїми зарубіжними партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах, формують транснаціональні корпорації і банки, міжнародні альянси і синдикати.
Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є передусім загальна стратегічна орієнтація компаній, всесвітня за своїм характером -  будь то орієнтація на ринки збуту по всьому світу або на такі ж джерела постачання, а також, звичайно, на розміщення виробництва в різних країнах. Цей перелік основних рушійних сил глобалізації відображає переважаючу (хоч і не єдину) послідовність в розвитку даного процесу: збут - постачання - виробництво.
Так складається фундамент глобалізації, і по мірі розвитку цього процесу він потребує підтримки державної влади, її макроекономічної політики. Якщо головне джерело і генератор глобалізації полягає у всесвітньо орієнтованій стратегії на рівні окремих фірм і компаній, то на загальнонаціональному рівні відображаються макроекономічні наслідки цього процесу, які, в свою чергу, викликають ті або інші політичні реакції, підтримуючі цю тенденцію або що гальмують її. Головний (хоч і не єдиний) зміст цієї підтримки в державній зовнішньоекономічній політиці полягає в понятті  “лібералізація”. Глобалізація економічної діяльності наполегливо вимагає її лібералізації, тобто скорочення або усунення обмежень на шляхах міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це і
відбувається протягом останніх десятиріч, саме цим передусім займалася міжурядова Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), а зараз (з 1995 р.) продовжує займатися його спадкоємиця - Світова організація торгівлі (СОТ).
Реальність же полягає в тому, що глобалізація представляє обєктивне і абсолютно неминуче явище сучасності, яке можна призупинити засобами економічної політики (що і відбувається в ряді випадків), але не можна зупинити або  “відмінити”, бо така є імперативна вимога сучасного суспільства і науково-технічного прогресу. У всесвітньо-історичному масштабі це, зрозуміло, позитивний поступальний рух на шляху до подальшого економічного і соціального розвитку, такеж прогресивне в цьому значенні, як в свій час мануфактурна стадія капіталізму, а потім велика машинна індустрія, поява акціонерних компаній, становлення і подальший розпад колоніальної системи, формування міжнародних економічних організацій і регіональних обєднань. Але все це, так би мовити, прогрес в стратегічній перспективі, а на сьогодні в сфері поточних тактичних інтересів глобалізація, як і всі згадані вище явища, здатна викликати неминучі протиріччя, повязані з явними перевагами для одних компаній, галузей, сфер господарства, країн і так же явними втратами для інших. До того ж баланс  “виграшів і програшів” постійно змінюється, так що який-небудь однозначний висновок тут неможливий. Можна лише визначити деяку загальну і цілком зрозумілу закономірність. У періоди сприятливої економічної конюнктури (в рамках світової економіки загалом або окремих регіонів і країн) переваги глобалізації, її вигоди для більшості груп і країн відчуваються в більшій мірі, а тому інтенсивніше йдуть процеси лібералізації в економічній політиці.
Навпаки, в періоди криз сильніше діє принцип  “кожний сам за себе”,  “врятовуйся, хто і як може”, звідси рецидиви протекціонізму, а відкат назад від досягнутого рівня лібералізації. Ось чому, хоч в довгостроковому плані глобалізація представляється безповоротним процесом, тенденція ця розвивається і, очевидно, буде розвиватися не прямолінійно; тут на якихось відрізках можливі і зигзаги і рухи в зворотньому напрямку.
З всього сказаного витікає, що

Также в разделе:
Россия и МВФ
Рефераты >> Международные отношения
Россия и МВФ ВВЕДЕНИЕ.         На мой взгляд тема Алмазного фонда является одной из  самых интересных   тем,   представленных   в  курсе  "Московедение". Я давно интересуюсь историей Алмазного фонда и фирмы Фаберже. Раньше  в  советской литературе умалчивалось...

читать реферат Россия и МВФ | скачать реферат Россия и МВФ
Социология
Рефераты >> Международные отношения
Социология                           СОЦИОЛОГИЯ                             Тема №17 1.         Понятия:...

читать реферат Социология | скачать реферат Социология
Формирование единого экономического пространства на примере ЕС. Основные этапы, проблемы, пути их решения
Рефераты >> Международные отношения
Формирование единого экономического пространства на примере ЕС. Основные этапы, проблемы, пути их решения По техническим причинам предпросмотр реферата on-line недоступен. Но вы можите его скачать или отправить на mail ...

читать реферат Формирование единого экономического пространства на примере ЕС. Основные этапы, проблемы, пути их решения | скачать реферат Формирование единого экономического пространства на примере ЕС. Основные этапы, проблемы, пути их решения
Инкотермс
Рефераты >> Международные отношения
Инкотермс По техническим причинам предпросмотр реферата on-line недоступен. Но вы можите его скачать или отправить на mail ДЛЯ УЧЁБЫ ...

читать реферат Инкотермс | скачать реферат Инкотермс
Япония
Рефераты >> Международные отношения
Япония Япония - государство в Восточной Азии, занимает цепь                     островов (Хоккайдо, Хонсю, Кюсю, Сикоку, архипелаг Рюкю                     и другие, всего около 4 тыс.), омываемых Тихим океаном,        ...

читать реферат Япония | скачать реферат Япония


Источник рефератов - сайт BankReferatov.ru